МЕЦЕНАТ ЗАВЖДИ ДУМАЄ ПРО МАЙБУТНЄ

– Що це взагалі арт-клуб DRAMAN та у чому полягає його місія?

– DRAMAN - це унікальний проєкт – перш за все – це об‘єднання людей, закоханих в театр та усвідомлюючих його роль в житті, у вічності, в часі. Та якщо казати більш із прагматичного боку – це інвестиційний інтерфейс. Організація, що створена зібрати інформаційні, фінансові ресурси та направляти їх на розвиток певних культурних проєктів, їх підтримку та захист. Аналогів на даний момент в українському бізнесовому просторі нема, єдине, що може бути в нас подібне – це Український культурний фонд – державна організація, що забезпечує фінансування саме тих проєктів культурного напрямку, які цікаві та відповідають державній політиці.  В світі такі організації існують. Найчастіше це ще називають трастовим фондом, який виконує певні функції.  Такі установи управляють приватними коштами.

Місія DRAMAN – шукати та показувати паростки нового, перш за все у театрі та мистецтві. Наразі з‘являється достатньо нових напрямків та проєктів, які заслуговують розвиватися далі. Ми не беремо на себе зобов‘язання стосовно визначення майбутнього нових проєктів, тому що це повинен зробити саме глядач. Ми шукаємо, знаходимо та показуємо нове, а вже після реакції глядача можна зрозуміти, чи це актуально, корисно і чи має майбутнє. Ми визначили для себе лозунг «В невідомість» – це крок у щось невідоме, це те, що відчувають митці постійно, що надихає і чим надихаємось самі.

– На якому етапі розвитку знаходиться DRAMAN?

– На даному етапі ми все частіше з’являємся у інформаційному полі, навколо нього зібралася команда однодумців, в нас є свій ютюб канал, виходять матеріали під брендом Bakcstage Times. Відпрацювали драматургічний проєкт Drama Friday, в яких поєднання творчих вечорів та вичитки, де драматург може принести свою п‘єсу та послухати, як вона може звучати у виконанні акторів. Також запроваджуємо  психологічні технології для створення контенту, який в Україні зараз не використовується – сценарні розстановки. Ми підтримали вже створення Театру драматургів, театральний фестиваль «Любов бобра», декілька нових прем‘єр, в тому числі і в державних театрах. І надалі плануємо підтримувати новостворені театри, вернісажі, письменників. Ми не обмежуємось театром. Зараз основні зусилля направлені на майбутніх та сьогоднішніх меценатів для залучення фінансових можливостей для цієї ніші. На відродження меценатства в Україні.

– А що означає ось це слово меценатство? Що це?

– Меценатство – це історичний термін, відомий в світі, мабуть вища форма благодійності. Та форма інвестування також. Найвища міра, коли людина може інвестувати у сферу культури й мистецтва. У цьому слові багато форм та змістів. Це люди, які різними шляхами підтримують культуру не розраховуючи на винагороду, принаймні фінансову, не маючи на меті з цього прибутку. Мабуть це основна різниця між меценатом та інвестором. Якщо інвестор розраховує на заробіток, то меценат більше направлений на соціальний ефект, духовний. Меценат більше думає про своє майбутнє, своїх дітей та країни.

– А чому сьогодні театру необхідні меценати? І чи є ці меценати наразі в Україні?

– Меценати необхідні завжди. Це основна умова розвитку театру, саме розвитку, а не тоді, коли театр думає, як прогодувати трупу і заплатити за опалення. Чому саме сьогодні? Тому що в країні війна, зараз всі сили держави направлені на оборону, перемогу. Звісно, засобів на культуру залишається дуже мало. Як я вже казав, зараз переломний момент у формуванні української культури. Вона звільняється від іншого впливу і отримує можливість нарешті розквітнути та проявити себе у всій величі. Це окрема тема. Чи є зараз меценати в Україні? Так, але це, нажаль, поодинокі випадки. Але це люди дивовижні, які закохані в театр та не думають про якусь вигоду для себе. Це саме за покликом душі та серця. Наряду із цим зараз з‘явилося багато платформ, які займаються збором коштів, у тому числі і на культурний напрямок, «Спільнокошт» тощо. Так, існує це все, але зараз така ініціатива потребує розвитку та уваги.

– А куди саме повинні бути направлені зусилля та кошти меценатів?

– Ось це мабуть ключове запитання, якраз виводить нас на головну проблему – чому крупне меценатство стримується. Наприклад, якщо люди як волонтери дають кошти – там все зрозуміло. А от коли йде мова про такий великий проєкт, як театр, навіть одна вистава – виникає ряд запитань: як це проконтролювати, як будуть врегульовані різні запитання? Тому що всі знають, театр – це такий творчий внутрішній хаос, а от як це все проконтролювати – виникає запитання. Тому є потреба контролю за тим, куди і як будуть йти кошти, звичайного управління інвестиціями. Меценати сьогодення погоджуються фінансувати, наприклад, ремонт, якісь комунальні витрати, оренду приміщення, щось, що можна побачити. А ось культурний напрямок завжди зупиняє меценатів, тому що нема певного розуміння. Саме тут і виникає наша задача, що ми знаходимось всередині і театру, і фінансового світу. В цілому це завдання моєї професії: захист активів, захист інтересів інвестора задля безпеки самого мецената.

 – А навіщо взагалі це меценатство самому меценату?

– Тут є також кілька рівнів. Про емоційне задоволення я вже озвучив. Тут є ще бажання потішити своє «его», але це зараз вже слабо виражено. Театр не дає широкий обхват аудиторії. Основна причина – духовність. Театр – це свого роду портал у творчий простір, його основна роль у цивілізації – генерація сенсів. А зараз це відчувається особливо. І тому багато людей шукають для себе внутрішню опору, як жити далі, чим жити серед цього всього хаосу, який зараз відбувається. На сьогодні театр та мистецтво і є тим місцем, де можна знайти нові сенси.

– І що ж все-таки може стримувати розвиток меценатства?

– Думаючі та розвинуті держави, які розуміють роль театру в цілому, дають державні преференції, насамперед податкові для тих же інвесторів, меценатів. Нажаль, в нас зараз це слабо розвинено, ще й час такий. Нам поки що розраховувати на це нема сенсу. Та другий стримуючий фактор – нерозуміння всіх процесів, які відбуваються у світі театру. Інвестори – люди з іншого світу та сприйняття. І всі бачать лише те, що відбувається на сцені театру, а це лише айсберг. Відсутнє розуміння всіх процесів. І от якщо повернутися до нашої місії – це якраз налагодження цього інтерфейсу, створення розуміння для потенційного інвестора. Треба дати максимум прозорості, наскільки це взагалі можливо.

– Ваші побажання нашим читачам.

– Я хочу сказати кожному, що в наш час займатися акторською майстерністю, театром – це майже обов‘язково. І це не ліричний романтичний посил для вас, я взагалі неромантична людина. Просто зверніть увагу, хто в нас пан Президент за фахом, в обов‘язковому порядку наразі всі політики вивчають акторську майстерність, послухайте Арестовича. Це зараз обов‘язкова навичка, але не для того, щоб прикидатись кимось, а щоб мати більше сенсів для життя, більший рівень внутрішньої свободи, і це – головна умова виживання у майбутньому. Звісно, варто приєднуватися до театру різними шляхами, вкладати кошти в розвиток мистецтва та підтримувати контакт із власною душею.

@Dramanclub